Волинський національний університет
імені Лесі Українки
Науковий керівник: д. філол. н., проф. Н. О. Данилюк
МОВНА СПЕЦИФIКА ТЕКСТIВ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ
Фольклор сприяє поглибленому пiзнанню нацiональної самобутностi мови, оскiльки усна народна творчість акумулює в собi найбiльш показовi її особливостi. Зберiгаючи кращi зразки вiкових мовно-художнiх надбань i словесно-виражальних засобiв, фольклор має важливе значення не лише для розвитку лiтературної мови, а й для пiднесення культури народу в цiлому, виховання національно свідомих громадян. Вивчення мови народної творчостi в її жанрових і територіальних рiзновидах, аналiз текстової органiзацiї та мовно-вирадових засобів є основним завданням лiнгвофольклористики, яка порiвняно недавно виокремилася зi складу лiтературознавчих та лiнгвiстичних дисциплiн (про історію, сучасний стан і перспективи розвитку науки див.: [3]).
Мовні засоби образності української народної творчості в наш час дослiджують Т. Беценко, З. Василько, Н. Данилюк, Ю. Дядищева-Росовецька, С. Єрмоленко, О. Молодичук, О. Остроушко, О. Сімович, Л. Сорочук, О. Тимченко та ін. Однак поки що обмаль праць, в яких би розглядали мовні риси текстів новітнього фольклору (про традицію та сучасну специфіку мови фольклору див.: [5]).
Новітні жанрові різновиди текстів виникають переважно завдяки сучасним засобам масової комунікації, зокрема інтернету. Для їх позначення науковцi використовують такi назви, як «iнтернет-фольклор», «мережевий (вiртуальний) фольклор», «iнтернетлор», «електронний фольклор» та ін. Частина вчених послуговується загальним терміном «постфольклор» (С. Неклюдов), який, проте, не отримав підтримки в українських фольклористів.
Значного поширення зараз набули тексти малих форм, якi є мобiльним засобом комунiкацiї в iнтернет-мережi (про смiхову основу iнтернет-фольклору див.: [4]). Серед них виділяємо твори традицiйних жанрів (анекдоти, частiвки), а також тi, що виникли безпосередньо в мережевій комунiкацiї (напр., вiршi-«пирiжки», «нехайки», комікси, переспіви, фанфiкшн та ін.). Зокрема, «нехайки» (твірна основа, напевно, японське слово хайку) – це здебільшого римовані чотиривiршi, яким властиве використання одиниць суржику, сленгу, вiдображення повсякденних реалiй українського соцiокультурного простору та подій загальносвiтового значення крiзь призму українського менталiтету, що викликає комiчний ефект, як-от: Скiнчився тиждень. Дружно п’ємо / i п’ємо зовсiм не кампот /а в туркiв в ето саме врем’я /чуть не пройшов переворот. У сучасних інтернет-частівках знайшли відбиток агресія Росії проти України, утворення квазі-республік ДНР та ЛНР, воєнні дії, напр.: Iшла баба з диниеру / Тай теє сказала: «Якби знала, де той пуйло, / На шматки б порвала»; З неба зiрочка упала / Не коханому в матню. / Я вогонь коректувала: / Розiрвало кацапню.
Серед поширених переспiвiв – тексти за мотивами популярних фiльмiв, лiтературних творiв, українських народних пiсень. Так, пісня «Нiч яка мiсячна…» стала поштовхом для виникнення такого переспіву: Нiч така мiсячна зоряна ясная / В оптицi в мене москаль / На вiтер поправочка i до побачення / Дамой за «парєбрiк», бай-бай! Сядем в окопчику десь за Дебальцево./ Нас тут багато, не сам! / Глянь, моя рибонька, хвилею полум’я / Ворога б’є «Ураган».
Сучасні анекдоти відображають актуальні події, часто представляють реальних осіб (про жанрові різновиди див.: [1]). На відміну від традиційних анекдотів, вони здебільшого розраховані на письмове побутування. Прикладами анекдотів, які показують сприйняття звичайними українцями явищ нинішньої воєнної дійсності є такі гумористичні тексти: – Куме, ви, кажуть, російські газети читаєте?/ – Та читаю... Раніше читав українські – то така тоска: «все пропало», «Європа нас продала», «Росія нас захопить»... А почав читати російські – і там так приємно, так гарно: «укри подчінілі вєсь Восток», «укри бесчінствуют на Донбассє», «нікто нє может дать отпор зарвавшимся украм» – аж серце радіє!; У гібридній війні на Донбасі Росія утилізує старі боєприпаси і тупих ватників. / Якщо перше колись закінчиться, то в другого невичерпний ресурс.
Значний пласт сучасної народної творчостi формують тексти дитячого фольклору, що є продуктом iнформацiйного суспiльства, який спирається на самодостатню традицiю (про мову віршованих текстів для дітей див.: [2]). Різновиди дитячої фольклорної творчостi зазнають трансформацiй під впливом сучасних мультфiльмiв, боєвикiв, телесерiалiв, рекламних клiше i складаються з використанням безпосерднiх запозичень. Це спричиняє образну строкатiсть, змiннiсть, варіантність їх мовного оформлення. Фольклорні тексти для дітей об’єднуємо у дві групи: 1) традиційні тексти: а) пiснi, які виконують дорослі (колисковi, забавлянки тощо); б) власне дитячi твори (заклички, примовки, скоромовки, лiчилки, загадки, анекдоти і под.); 2) новостворені тексти (прозивалки, страшилки, загадки, частівки, пародії, нісенітниці (нескладухи), анекдотичні казки, фанфікшн та ін.). Частина нових текстів побудована за усталеними зразками (дражнилки (прозивалки), загадки, частівки). Здебільшого вони мають ситуативний характер, напр.: Антоне, Антоне, Собака тоне! Тягни за вушка – Буде добра юшка; Христя-мистя Вуха з листя, Ніс - цибулька, Зверху гулька.
Серед власне дитячих традиційних текстів досі популярні загадки. Українська народна загадка – лiнгвокультурний мiнi-текст, що становить важливе джерело вивчення мови й поетичного мислення народу. Для створення в загадках метафоричного образу використовують рiзні засоби виразностi (прийом уособлення, багатозначність слова, епiтети, порiвняння, особлива ритмiчна органiзацiя). За способом творення метафор-загадок виділяють такі групи: 1) предмет, який загадують, зiставлено з яким-небудь метафоризованим предметом: Синя шуба накрила весь свiт (Небо); 2) предмет, який загадують, виражено через декiлька метафоричних предметiв: Батько – хвалостун, мама – лопатка, дiти – круглятка (Горох); 3) декiлька предметiв, якi загадують, виражено через один умовний метафоричний образ: Iшов дорогою, знайшов зло i зло злом зарубав (Солдат, гадюка i шабля); 4) декiлька предметiв, які загадують, зiставлено з кiлькома метафоризованими предметами: Зверху гай, пiд гаєм моргай, пiд моргаєм слiпко, пiд слiпком видко, пiд видком нюхко, пiд нюхком цапко (Волосся, брови, повiки, очi, нiс, рот). Окрему групу становлять метафори, побудованi на протиставленнi денотатiв, зокрема, предмет, який загадують, протиставлено кiльком предметам, напр.: Без дров, без вогня, а свiтить i грiє щодня (Сонце). Загадки лишаються важливим засобом розвитку мислення дітей.
Джерелом сучасних страшних історій (страшилок) стають пережиті чи вигадані події, або ж нові сюжети виникають під впливом наукової фантастики, фiльмiв жахiв тощо. Пародiї вiдновлюють структуру тексту-оригіналу, iнколи з неочiкуваною розв’язкою, позбавленою драматизму, розповiдаючи про побутовi подiї, напр.: У чорному-чорному мiстi, // На чорнiй-чорнiй вулицi, // В чорному-чорному будинку, // В чорнiй-чорнiй кiмнатi, // На чорному-чорному лiжку // Сидить чорний-чорний привид, // Дивиться в чорне-чорне дзеркало i каже: // – Мене мама цiлий тиждень не мила! У нiсенiтницях частини тексту можуть бути непов’язані мiж собою, кожна наступна думка заперечує попередню (так само абсурдну), причинно-наслiдковi, часовi зв’язки порушенi, вжито неправильні граматичні форми, напр.: Хто стукає в дверi моя? // Бачиш, вдома немає нiхто. // Приходь до мене вчора, // Будем з’їли пирiжки. // Будеш радiо дивиться, // Телевiзор танцювати, // Приходь до мене вчора, // Будемо яблука копати.
Отже, тексти українського новітнього фольклору в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. розвинулися, видозмінилися і поширилися насамперед завдяки інтернету, мережевій творчостi користувачiв, блогерiв і журналiстiв. Сьогодення, насичене суспiльно важливими полiтичними, культурними і воєнними подiями, стало джерелом для змiстового наповнення сучасних творiв. Вони поєднують традиційні форми і засоби образності, а також нові жанрові різновиди і виразові одиниці.
ЛІТЕРАТУРА
3. Данилюк Н. О. Українська лінгвофольклористика: історія, сучасний стан і перспективи розвитку. Мовознавство. 2021. № 5. С. 34–48.
5. Сорочук Л. Мова фольклору: традицiя та сучасне побутування. Українознавчий альманах. 2012. Вип. 9. С. 256–259.
Немає коментарів:
Дописати коментар