СОСНОВСЬКА Вікторія РЕАЛІЗАЦІЯ ФОРМАЛЬНО ЕЛЕМЕНТАРНИХ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ПРИСЛІВНОГО ТИПУ В РОМАНІ МАКСА КІДРУКА “ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ”

 

Запорізький національний університет

Науковий керівник: д. філол. н., проф. Р.О.Христіанінова

 

Складнопідрядні речення є одним із найпоширеніших типів складних речень сучасної української мови. Вони утворюють складну систему, до якої увіходять як формально елементарні складнопідрядні речення, структуровані лише головною та підрядною частинами,  так і формально неелементарні складнопідрядні речення, «що є різними комбінаціями елементарних речень» [Вихованець 1993, с. 317]. Як зазначає І. Р. Вихованець, у формально елементарних складнопідрядних реченнях «маємо лише одноразове застосування сполучникового або безсполучникового підрядного зв’язку» [там само, с. 318]. Учений виокремлює три формально-граматичні типи таких речень: прислівні, детермінантні та займенниково-співвідносні. Р. О. Христіанінова пропонує виділяти ще один тип формально елементарних складнопідрядних речень – приєднувальні складнопідрядні речення [Христіанінова 2013, с. 188 – 200; Христіанінова 2009]. Найчастотнішими в романі Макса Кідрука «Доки світло не згасне назавжди» постають формально елементарні складнопідрядні речення прислівного типу, реалізацію яких і проаналізуємо в цій розвідці.

Формально елементарні складнопідрядні речення прислівного типу являють собою конструкції, у яких підрядна предикативна частина пояснює в головній частині одне слово. За формально-синтаксичними ознаками конструкції зазначеного типу синтаксисти поділяють на два різновиди: із підрядними частинами валентного характеру, мотивованими семантикою опорного слова, і підрядними частинами невалентного характеру, мотивованими частиномовними (морфологійними) ознаками опорного слова [Вихованець 1993, с. 330; Христіанінова 2013, с. 119]. За семантико-синтаксичними ознаками такі речення поділяють на об’єктні, локативні (просторові) та атрибутивні (ознчальні) [Вихованець 1993, с. 330 – 331; Христіанінова 2013, с. 119]. Об’єктні та локативні підрядні частини зумовлені валентністю опорного слова, а атрибутивні – морфологійними ознаками опорного слова.

Найчастіше письменник в аналізованому романі використовує формально елементарні складнопідрядні речення об’єктної семантики, зокрема з’ясувально-об’єктні. У ролі опорних слів, які своєю семантико-синтаксичною валентністю визначають підрядну частину, Макс Кідрук здебільшого використовує дієслова розумової діяльності думати, знати, пригадувати, розуміти, усвідомлювати та ін., такі речення дають змогу заглибитися у внутрішній світ персонажів і краще зрозуміти їхні думки та переконання, розкрити процеси мислення героїв: Не думаю, що це гарна ідея [Кідрук 2019, с. 61]; Тож Рута не знала, що робити зі своїм життям [Кідрук 2019, с. 70]; Вона ніколи б не подумала, що Очкастий Мачо на таке здатен [Кідрук 2019, с. 77]; Я вже й не пригадаю, коли ми востаннє разом дивилися на зорі [Кідрук 2019, с. 79]; Звідки я міг знати, що ти не пам’ятала? [Кідрук 2019, с. 103]; Рута подумала, чого ще вона може не знати про нього [Кідрук 2019, с. 106]; Я й без вас знаю, що можу допитувати неповнолітніх лише за присутності батьків [Кідрук 2019, с. 144]; Рута розуміла, що в чотирнадцять нізащо не наважилася б на таке [Кідрук 2019, с. 217]; Я не розумію, про що ти говориш [Кідрук 2019, с. 221]; Він сам не усвідомлює, що сталося [Кідрук 2019, с. 546]. Поширені в ролі опорних і дієслова мовлення казати, розказувати, відповідати, нагадувати, повідомляти, домовлятися тощо, які допомагають відобразити комунікацію між персонажами, передавання інформації один одному: Аміна відповіла, що сестра повернулася до Тернополя доскладати сесію [Кідрук 2019, с. 210]; Аміна нагадала, що попередній ремонт вони робили ще 2008-го [Кідрук 2019, с. 213]; Райнер перший сказав мені, що я особлива [Кідрук 2019, с. 341]; Скажемо йому, що мені вже ніщо не допоможе [Кідрук 2019, с. 518]. У таких реченнях досить часто фіксуємо опорне дієслово у формі наказового способу: Скажи їй, щоб вона заспокоїлася [Кідрук 2019, с. 118]; Скажи, що мені не примарилося! [Кідрук 2019, с. 321];  А тепер розказуй, що мені з тобою робити? [Кідрук 2019, с. 514]; Йди до неї та домовляйся, як це все вирішити! [Кідрук 2019, с. 177]. Спорадично опорними в зазначених реченнях постають дієслова волевиявлення, бажання: Аміна воліла, щоб доньки стали лікарками [Кідрук 2019, с. 66]; Не хочу, щоб телефонувала батькам [Кідрук 2019, с. 118]; сподівання: Вона сподівалася, що його брат улаштує зустріч [Кідрук 2019, с. 444]; сприймання, відчуття: Було чути, як під поривами вітру тремтять шибки [Кідрук 2019, с. 135]; Рута бачила, що розмитий край темряви підступав акурат до західного крила [Кідрук 2019, с. 245]. Зрідка опорними словами в головній частині слугують предикативні прикметники, що функціюють як іменні частини складених іменних присудків: Вона взагалі не була певна, що останні слова прозвучали українською [Кідрук 2019, с. 338].

Для поєднання предикативних частин розгляданих речень у сучасній українській мові, за спостереженнями Р. О. Христіанінової, використовують досить широке коло засобів зв’язку: сполучники  що, щоб (щоби), аби, хай, нехай, як, чи, аж, якби, порівняльні сполучники мов, немов, мовби, немовби, мовбито, немовбито, наче, неначе, начеб, начебто, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто та сполучні слова хто, що, який, чий, скільки, де, куди, звідки, коли, відколи, доки, поки, допоки, чого, чому, навіщо, як [Христіанінова 2013, с. 128]. Натомість аналіз фактичного матеріалу засвідчує, що Макс Кідрук у формально елементарних з’ясувально-об’єктних реченнях використовує обмежену кількість сполучних засобів. Найчастіше подибуємо в цих реченнях сполучника що: Мені жаль, що я не можу бути поряд [Кідрук 2019, с. 122]; Ну так збіглося, що твоя вчителька має там хорошу знайому [Кідрук 2019, с. 177]; Пам’ятаєте, що з вами сталося? [Кідрук 2019, с. 188]; Несподівано Рута усвідомила, що стоїть перед вікном цілковито гола [Кідрук 2019, с. 199]; Дівчина зрозуміла, що не помилилася [Кідрук 2019, с. 240]; Рута бачила, що розмитий край темряви підступав акурат до західного крила [Кідрук 2019, с. 245]; Спершу Руті здавалося, що вона рухається навмання [Кідрук 2019, с. 432]. Часом  уживано сполучники як і щоб: Дівчина відчула, як обличчя заливає фарбою [19, с. 59]; Аміна воліла, щоб доньки стали лікарками [Кідрук 2019, с. 66]; А пам’ятаєш, як ми перейменовували сузір’я? [Кідрук 2019, с. 79]. Лише зрідка частини розгляданих речень у романі поєднані за допомогою сполучних слів коли та навіщо: Я вже й не пригадаю, коли ми востаннє разом дивилися на зорі [Кідрук 2019, с. 79]; Рута не розуміла, навіщо Аміна розповіла про все батькові [Кідрук 2019, с. 128].

Крім з’ясувально-об’єктних, до речень об’єктної семантики вналежнюють також порівняльно-об’єктні складнопідрядні речення, у яких підрядна частина пояснює компаратив у головній частині та виражає семантику об’єкта порівняння [Христіанінова 2013, с. 297–298]. В аналізованому романі такі речення майже не вживані, нам трапилося лише одне: Людський мозок – значно складніший орган, аніж нам здається [Кідрук 2019, с. 336].

Локативні складнопідрядні речення структурують опорні дієслова, що мають здатність відкривати семантичні позиції місця вияву процесуальної ознаки, вихідного і кінцевого пункту руху та шляху руху [Христіанінова 2013, с. 294–295]. У романі таких речень не виявлено жодного.

У формально елементарних складнопідрядних реченнях атрибутивної (означальної) семантики підрядні частини визначені частиномовними ознаками опорних слів – іменників, дієслів, прикметників та прислівників,  у зв’язку з чим у формально-граматичному аспекті Р. О. Христіанінова  виокремила чотири їхні різновиди – присубстантивні, придієслівні, приад’єктивні та приадвербіальні [Христіанінова 2013, с. 299]. Зазначимо, що в аналізованому творі ми зафіксували лише присубстантивні складнопідрядні речення. Їх автор використовує для детального опису предметів, місць чи персонажів, вони додають тексту конкретики та візуальної насиченості. У сучасній українській мові підрядні частини таких речень приєднуються до опорного іменника переважно за допомогою відносних займенникових слів який, чий, котрий, хто, що, коли, відколи, доки, де, куди, звідки та сполучників що, щоб [Христіанінова 2013, с. 152]. Так само, як і в формально елементарних з’ясувально-об’єктних реченнях, у присубстантивних складнопідрядних реченнях Макс Кідрук використовує обмежену кількість сполучних засобів – сполучні слова який і що. Найчастіше у таких конструкціях вживано сполучне слово який у різних родових, числових та відмінкових формах: Чи подобалося Індії життя, яке на неї чекає? [Кідрук 2019, с. 70]; Вони пишуть про проблеми, які актуальні завжди [Кідрук 2019, с. 80]; Рута нахилилася й витягла з оберемка нейлонову скакалку ядуче-зеленого кольору, якій не вистачало ручки на одному з кінців [Кідрук 2019, с. 181]; Потім озвалася жінка, яку дівчина зі свого місця не бачила [Кідрук 2019, с. 190]. Досить часто головна й підрядна частини поєднані за допомогою сполучного слова що: Упродовж наступних кількох секунд дівчина у відчаї переводила погляд із сестри на матір, що застигла на порозі кімнати [Кідрук 2019, с. 175]; Набридливі сигнали монітора підкреслювали важкість мовчання, що повисло між ними [Кідрук 2019, с. 193]; «Веріан» – це американська компанія, що виробляє обладнання для радіохірургії та програмне забезпечення для лікування онкології [Кідрук 2019, с. 516].

Підрядна означальна частина в атрибутивних складнопідрядних реченнях, уживаних в аналізованому творі, здебільшого розташована у постпозиції до головної: На жаль, розуміння внутрішнього світу доньок було вмінням, якого Григір Статник ніколи не мав [Кідрук 2019, с. 167];  Нейромедіатор – це речовина, яка забезпечує передавання сигналу між нейронами в точці дотику дендритів [Кідрук 2019, с. 348]; Наш мозок навмисно стирає проміжні зорові образи, що виникають під час руху очей [Кідрук 2019, с. 351]; Пріони – це особливий клас інфекційних органічних сполук, які спричиняють важкі захворювання центральної нервової системи в людей і окремих тварин [Кідрук 2019, с. 357]. Лише зрідка Макс Кідрук уводить підрядні частини зазначеного типу в інтерпозицію: Промінь і хмари, що немовби намагалися його задушити, здавалися загрозливими у своїй несподіваній красі [Кідрук 2019, с. 173]; Місто, що лежало перед нею, нагадувало зіткане з гострих кутів і темних завулків старе павутиння [Кідрук 2019, с. 200]; Міцний запах кави, що линув із кухні, ледь не збивав з ніг [Кідрук 2019, с. 424].

У ролі опорних слів у базових складнопідрядних атрибутивних реченнях у романі зафіксовано іменники на позначення:

– абстрактних понять: Чи подобалося Індії життя, яке на неї чекає? [Кідрук 2019, с. 70]; Вони пишуть про проблеми, які актуальні завжди [Кідрук 2019, с. 80]; Відтепер ситуація в принципі не мала рішення, яке б усіх задовольняло [Кідрук 2019, с. 128];

– природних та ландшафтних явищ: Дівчина піднялася сходами до круглого газону на вершині пагорба, який півколом огинала бетонна стіна [Кідрук 2019, с. 116]; Промінь і хмари, що немовби намагалися його задушити, здавалися загрозливими у своїй несподіваній красі [Кідрук 2019, с. 173];

– людей та інших істот: Григоре, це погана ідея – народжувати дитину, яку зачали напідпитку [Кідрук 2019, с. 125]; Мені телефонував анестезіолог, який відкачував мене в лікарні [Кідрук 2019, с. 266]; Так зазвичай поводилися не надто впевнені в собі хлопці, яким вона подобалася [Кідрук 2019, с. 303]; Є ще одна дівчина-іноземка, яка залишилася на літо [Кідрук 2019, с. 409]; По той бік сну на неї чекає ціла зграя істот, що прагнуть випиляти її з реальності [Кідрук 2019, с. 424];

– просторових понять: З правого боку темнів вхід до коридору, кінець якого губився в нутрощах будівлі [Кідрук 2019, с. 199]; Вони сховалися під деревом за кілька кроків від пішохідного переходу, біля якого збили Іллю Ісаєва [Кідрук 2019, с. 374]; Рута стояла на вході в коридор, що вів до кабінетів географії та іноземних мов [Кідрук 2019, с. 251-252]; Зовсім по сусідству розташовувалася реанімаційна палата, в якій Рута лежала три тижні тому [Кідрук 2019, с. 494].

Атрибутивні речення дають змогу авторові додати живі описи та додаткові характеристики, зробити текст більш насиченим, а також сприяти глибшому зануренню читача у світ твору.

Отже, у тексті роману Макса Кідрука «Доки світло не згасне назавжди»  формально елементарні складнопідрядні речення прислівного типу вживані досить широко, проте репрезентовані обмеженою кількістю формально-граматичних і семантико-синтаксичних типів. Письменник використовує активно лише два їхні типи – складнопідрядні речення з придієслівними валентно зумовленими підрядними частинами з’ясувально-об’єктної семантики та складнопідрядні речення з присубстантивними  валентно не зумовленими підрядними частинами атрибутивної семантики. Так само для поєднання предикативних частин як у  перших, так і в других автор послуговується обмеженою кількістю сполучних засобів: у з’ясувально-об’єктних – переважно сполучником що, зрідка сполучниками як, щоб та спорадично сполучними словами коли, навіщо; в атрибутивних – сполучними словами який і що.

Література

1. Вихованець І.Р. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. Київ : Либідь, 1993. 368 с.

2. Кідрук М. Доки світло не згасне назавжди. Харків: Книжк. клуб "Клуб Сімейн. Дозвілля", 2019. 560 с.

3. Христіанінова Р. Cкладнопідрядні речення, побудовані з використанням техніки «підрядного приєднання». Українська мова. 2009. № 1. С. 3–14.

4. Христіанінова Р.О. Cемантико-синтаксичні різновиди складнопідрядних речень із присубстантивними підрядними частинами. Мовознавчий вісник : зб. наук. пр. 2012.  Вип. 14–15. С. 218–225.

5. Христіанінова Р.О. Формально-граматична і семантико-синтаксична типологія складнопідрядних речень : дис. …доктора філол. наук :  10.02.01 / Інститут української мови НАН України. Київ, 2013. 464 с.