Волинський національний університет імені Лесі Українки
Науковий керівник: д. філол. н., проф. І.А.Мельник
У системі мовних засобів, за допомогою яких посилюють образність у народнопісенних текстах, важливу роль відіграють словотворчі афікси. Вони виконують активну функцію в реалізації найрізноманітніших стилістичних значень, адже надають кореневій частині лексеми певного увиразнення, додаткової семантики, а водночас – й експресивності, емоційності та оцінності. Індивідуальність, своєрідність і неповторність афіксального оформлення слів залежить від їхньої частиномовної належності, бо слова кожної окремої частини мови поєднуються з неповторною системою суфіксів та префіксів.
У народнопісенних текстах найчастіше використовуються демінутиви. Це іменники із зменшувально-пестливими суфіксами, основна функція яких –інтимізація. Стилістичне забарвлення слова в ліричних піснях залежить здебільшого від контексту. Це відбувається тоді, коли до одного й того самого іменникового кореня приєднуються різні суфікси, які надають семантиці нової дериваційної форми певного емоційно-експресивного відтінку. Завдяки суфіксальним морфемам маємо цілу низку стилістично маркованих дериватів, які повністю відповідають змісту висловлення. Використання демінутивів створює у текстах усної народної творчості лагідний, ласкавий тон. Він з’являється у народнопісенних текстах унаслідок щедрого використання цілої низки іменникових суфіксів зі здрібніло-пестливим значенням: -оньк-(а), -еньк-(а), -ц-(е), -ц-(я) [Сердега 2017, c. 194]. Позначають вони найчастіше: а) осіб: Ой загинеш, мій синоньку, загинеш! На широкім Дунаю, Недалеко від краю (1, c. 143); б) предмети: Під каменем криниченька, А в ній вода студененька (1, c. 32); в) абстрактні явища: Вони п’ють, їдять, радоньку радять (1, c.150), г) часові поняття: А з суботоньки в неділю Пішла Наталонька в шальвію (1,c. 35); ґ) речовини: На горі корчмонька, А у тій корчмонці Мід та горівонька (1, c. 272); д) рослини: Ой у саду явіронько Зелений розвився, Козаченько з козаченьком За дівчину бився (1, c. 90); е) істоти: Де не взявся гарний хлопець на біду Та й застрелив лебідоньку молоду (1, c. 164); приміщень, споруд: Ой під лісом, під гайом, Під зеленим розмайом – Там коршмонька стояла (1, c. 135); астрономічні об’єкти: Ой зійшли дві зірниченьки ясні, Надвандрували два козаченьки красні (1, c. 294); частини тіла: В головоньці та й посадіть червону калину, А в ноженьках посадіть чорну черемшину (1, c. 184) та ін.
Важливу роль у структурі народнопісенного тексту відіграють аугментативи – це похідні іменники, що виражають значення збільшеності, яке часто супроводжується відтінком зневажливості, лайливості. Аугментативи утворюються за невеликою кількістю типів, причому лише один із них є продуктивним – з суфіксом -ищ-е. Іменники – назви осіб на позначення зневажливості, презирства можуть утворюватися за допомогою суфікса -уг-а (-юг-а). Такі лексеми несуть більш виражену емоційність, негативне забарвлення порівняно із аугментативами інших словотворчих типів. Ці деривати співвідносяться з непохідними словами чоловічого роду (кат – катюга) При творенні слів на -уг-а (-юг-а) в окремих випадках спостерігається відсікання кінцевих -ит, -ій (бандит – бандюга, злодій – злодюга). У дериваційних парах відбувається чергування твердих приголосних із м’якими (пан – панюга), наявне й нерегулярне співвідношення (козак – козарлюга).
У наведених іменниках семантикою суб’єктивної оцінки наділений словотворчий формант – суфікс -уг-а (-юг-а). Але існує клас відприкметникових дериватів, а також віддієслівних іменників із таким самим суфіксом, у яких значення негативної оцінки містить у собі твірна основа (прикметникова або дієслівна), наприклад, ледачий – ледацюга, хитрий – хитрюга, п’яний – п’янюга, волочитися – волоцюга та інші [Сердега 2017, c. 197].
У цих дериватах суфікс -уг-а (-юг-а) не є суфіксом суб’єктивної оцінки, а вся лексема в цілому має оцінне негативне значення. Інколи цей суфікс втрачає негативне забарвлення й виражає тільки згрубілість або й фамільярність (хлопцюга). До емоційно-оцінних назв чоловічого роду на -уг-а (-юг-а) іноді додається формант -ан (дідуган), що посилює емоційну характеристику, наприклад: Ой ти, старий дідуган, Ізогнувся, як дуга (5, c. 62).
Характерним для народнопісенних текстів явищем, досить яскравим, самобутнім, специфічно й національно маркованим є словотвір прикметників за допомогою емоційно-оцінних суфіксів. Великий відсоток лексичних одиниць з емоційно-оцінною семантикою, що функціюють у народнопісенних текстах становлять якісні прикметники, що мають три лексико-граматичні категорії – ступені порівняння, безвідносну інтенсивність ознаки та суб’єктивну оцінку. Синтетичні форми цих категорій утворені за допомогою суфіксів: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк- (-юсіньк-), наприклад: І ставок, і млинок, І вишневенький садок!, А я молоденька, Гуляти раденька! (5, c. 82).
Прикметники, у складі яких є словотворчі суфікси -езн-, -елезн-, -енн, -юч-, -ющ-, -яч-, мають переважно негативно забарвлену семантику та вказують на збільшений вияв ознаки, що може супроводжуватися додатковим відтінком згрубілості, зневаги, обурення, наприклад: страшезний, величезний, смердючий, злющий, поганючо. Усі прикметники із цими суфіксами виражають певний ступінь вияву якості, що пов’язано з її оцінкою.
Крім словотворчих суфіксів, для створення позитивної чи негативної оцінки будь-якого явища та вираження найвищого ступеня вияву ознаки в народнопісенних текстах використовуються префікси. Прикметно, що в текстах народних пісень утворення нових слів шляхом додавання префіксів менш поширене, ніж суфіксація.
У народнопісенних текстах використовуються віддієслівні іменники, стилістична конотація яких наближається до нульової і зумовлена семантико-стильовими характеристиками твірної основи: Ой там криниця під перелазом – Вмиємось, серденько, обоє разом (3, c. 221). Також народнопісенні тексти містять незначну кількість префіксальних іменників, це зокрема похідні з префіксами не-, недо- (іноді поєднані з суфіксацією), які надають дериватам заперечної семантики чи значення неповної дії: Узяли невістку неробітницю, потроху жне (5, c. 71); Я з тобою вечір стою, А ти з неправдою (5, c. 46); Запрягай же, недоростку, Коня вороного Та й поїдем, недоростку, До батенька в гості (5, c. 116). Образністю відзначаються також слова заморока (про дівчину), заволока (про хлопця).
Префікс якісних прикметників най- указує на найвищий ступінь вияву ознаки, а префікс пре- – на дуже високий ступінь вияву ознаки, водночас виражає ще й емоційну суб’єктивну оцінку якості, наприклад: Ти, дівчино, ти прекрасна, як на небі зоря ясна ( 1 c. 243).
Естетизуються в народній пісні, виступаючи як традиційний фольклорний засіб, префіксовані дієслова та дієприкметникові форми з розподільчим префіксом по-, наприклад: Ведуть Коваленка у неволеньку, йому білі ноги позаковані, Білії руки назад зв’язані, А чорні очі позасклеплені (3, c. 88).
Стилістично активними виявляються в народних піснях дієслова з префіксом з- (із-), за- на зразок звоювати, звеселити, іскрасити, наприклад: Заспіваймо пісню веселеньку, Про сусідку молоденьку, Про сусідку заспіваймо, Серце наше звеселяймо! (2, c. 62).
У народнопісенних текстах питому вагу мають старослов’янізми, утворені за допомогою префіксів воз- (вос-) (вознести, воздвигати, воскресіння та ін.: І сама возлюбиш мня (4, с. 43). Як вважає Н. О. Данилюк, «старослов’янізми сприяють створенню урочистого, високого мовлення. Їх поява в піснях спричинена, очевидно, доброю обізнаністю носіїв фольклору з церковнослов’янською мовою» [Данилюк 2011, с. 159].
Префіксоїди пів-, напів- активно вживаються у текстах народних пісень. Вони підсилюють стилістичну виразність, вказуючи на частковість ознаки. До них віднесемо числівники з префіксом пів- , наприклад: Зробимо, браття, півтораста сім возів, Закупимо ми, браття, півтериста пар волів… (6, c. 361).
Отже, використання словотворчих афіксів у народнопісенних текстах видозмінює семантичне навантаження слова для передачі емотивної функції висловлення, задає того настрою, який необхідний для підсилення художньої образності в українських народних піснях.
Література
1. Данилюк Н.О. 2011: Данилюк Н. О. Слов’янські запозичення в українських народнопісенних текстах. Філологічні студії. 2011. Вип. 6. Ч. 2. С. 157–163. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/268531512.pdf (дата звернення: 12.11.2024).
2. Сердега Р.Л. 2017: Сердега Р. Л. Конспект лекцій зі спецкурсу «Українська лінгвофольклористика». Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2017. 228 с.
Список використаних джерел
1. Балади кохання та дошлюбних взаємин / упоряд.: О. І. Дей, А. Ю. Ясенчук, А. І. Іваницький. Київ : Наук. думка, 1987. 528 с.
2. Жартівливі пісні. Родинно-побутові. Київ : Дніпро, 1967. 800 с.
3. Закувала зозуленька : антологія української народної творчості. Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / упоряд., авт. передм. та приміт. Н. С. Шумада. Київ : Дніпро, 1987. 606 с.
4. Народні пісні в записах Миколи Гоголя / упоряд., авт. післямови та приміт. О.І.Дей. Київ : Дніпро, 1985. 202 с.
5. Українські народні пісні: Родинно-побутова лірика / упоряд. Г. К. Сидоренко. Київ : Дніпро, 1964. Ч. 1. 585 с.
6. Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. Київ : Наук. думка, 1983. 528 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар