ГУЛАЯ Світлана ПЕРИФЕРІЙНІ НАЗВИ В ОНІМНОМУ ПРОСТОРІ РОМАНУ «ЄРУСАЛИМ НА ГОРАХ» Р.ФЕДОРІВА

 

Запорізький національний університет

Науковий керівник: к. філол. н., доц.   І. І. Ільченко 

 

Онімний простір художнього твору умовно можна поділити на три групи: антропоніми, топоніми та периферійні оніми. Першу групу становлять антропонімні класи (імена, прізвища, прізвиська), які  пов’язані з головними та другорядними персонажами твору. Друга група – це топонімні класи (назви географічних об’єктів), які допомагають читачеві орієнтуватися у часі та просторі, а також роблять описувані події реалістичними. Третя група представлена периферійними онімами, які не є головними у художньому тексті, але без них не може бути цілісної карти описуваних подій. Часто у творах периферійні оніми, не дивлячись на те, що становлять фонове тло, стають промовистими символами. У кожного автора представлені різні групи онімів, що становлять периферійну групу.  На склад цієї групи впливає й  жанр твору, оскільки  «Єрусалим на горах»  –  це історичний роман, як зазначає сам автор про твір «Цей роман про кожного з нас, про наші страждання, про нашу землю, її минуле й сучасність; це роман про воскресіння душ наших що прагнуть дійти до Єрусалиму [Федорів 2008, с. 17].  

Упродовж багатьох десятиліть ХХ ст. зі спектру українських мовознавчих студій, як загалом гуманітарної сфери, було вилучено великий за обсягом пласт літератури, пов’язаний з релігійним буттям українців [Тимошик 2010, c. 1]. Тому не випадково периферійний ономастикон роману становлять сакральні  одиниці: еклезіоніми, еортоніми, іконіми, агіоніми, бібліоантропоніми. 

Еклезіоніми – власна назва місця проведення обряду, місця поклоніння в будь-якій релігії; назва церкви, каплиці, костела, кірхи, монастиря [Словник 2012, с. 83]. Так, у романі еклезіонімами виступають церква Святого Духа та Голгофа – місце, де було розіп'ято Ісуса Христа. У романі Голгофа є символом страждань, випробувать головного героя: Тієї хвилини доля поклала мені на плече хрест, і я поніс його на свою Голгофу... я його ніс, згорбившись, і часто падав, розкривавлюючи коліна об колюччя... і в мені, ще не відаючи того, що станеться попереду, зачинався плач по самому собі [Федорів 2008, с. 102]. 

У романі «Єрусалим на горах» автор використовує еклезіонім церква Святого Духу, яка у творі  постає не просто ритуальною будівлею, а місцем сили, оплотом непоборності віри: … наш Святий Дух не для краси лише стоїть, не для молитов тільки й не для любування. Ви побачите: це маленька фортеця, що стерегла Черчен протягом століть [Федорів 2008, с. 113]. 

Часто письменник використовує цей онім  без зазначення церква, тим самим підкреслює велике вагомість для оточуючих: У білій полотняній сорочці і в таких же штанях, босий, він напрочуд природно вписувався у краєвид із старою липою, Святим Духом, з побіленими хрестиками й копичками сіна поміж ними; він був тут конче потрібний [Федорів 2008, с. 116]. Страдчу долину до Святого Духа; по-різному долину над Золотою Липою називають: одні кажуть "Страдча", і в цьому слові скиглить страждання, інші кажуть "Стратча" — є у цьому слові літера "т", що схожа на шибеницю, і чується у цьому слові страта. Хтось страждає? Хтось когось страчує? Яка різниця — біль один; я приймаю обидва наймення, однаково болить і страта, і терпіння [Федорів 2008, с.123-124].

Навіть місто Єрусалим (одне з найдавніших міст світу, центр трьох релігій –  юдаїзму, християнства й ісламу) у творі виступає не стільки топонімічною назвою, скільки символічною. У романі Єрусалим – це  символ випробувань, жертовності:   Чому ж дорога до висот, до Єрусалиму на горах усипана терном? [Федорів 2008, с. 102].

Еортоніми (власна назва церковного свята [Словник 2012, с. 85]) Великдень, Різдво.

…перед Великоднем я забрів на церковну ограду; стара присадкувата наша церковця, що стоїть іще з сімнадцятого…[Федорів 2008, с. 19];  новонародженого Бога ласки й милосердя; а може, вони, мої краяни, й не молилися, цей образ, може, й не був призначений для молитов, а лише для споглядання Різдва[Федорів 2008,  с. 23].  Часто в історичних творах  еортоніми виконують функції іншої власної назви, так у романі ці одиниці виступають у ролі  хрононіма (назви відрізків часу [Словник 2012, с. 190]), тим самим позначають час до Великодня: …чомусь пригадав дитинство, "Страстну" й "Голодну" п'ятницю, коли ми, ціла зграя сільських дітваків, обсідали, як горобці, високу дзвіницю й били клепалами — широкими…[Федорів 2008,  с. 20 ]; …умер Ісус Христос. Так, принаймні, говорили в моєму селі, у це вірили, клепання обов'язково пов'язували із Страстною п'ятницею…[Федорів 2008,  с. 20].  

Ікононім – вид хрематоніма, власна назва ікони [Словник 2012, с. 95]. … з іконою Різдва Христового, яку колись роздобув у нашій сільській церковці і яку першою спробував відреставрувати [Федорів 2008, с. 80];  в маленькій іконі, в сюжеті Різдва Христового, тривало цілі століття його життя, бо відомо, що мистець живе не вмираючи доти, доки живуть його витвори [Федорів 2008, с.23].

Однією з груп  периферійних онімних одиниць є сакральні номени. До цих онімів можемо віднести сакральну лексему (Бог),  бібліоантропоніми – імена бібілійних персонажів та   агіоніми – імена святих [Словник 2012, с. 33]. Бібліоантропоніми роману Божа матерь, Богородиця, Діва Марія, Мадонна, Ісус Христос. Агіоніми свята Магдалина. 

Автор постійно звертається до Божої матері, яку називає Богородиця, Діва Марія, Мадонна: …на голові Богородиці (мовби це була не Богородиця, не Діва Марія)...[Федорів 2008,  с. 22];  …з її очей можна було малювати святу Магдалину, а то й Мадонну…)...[Федорів 2008,  с. 26].

Сакральна лексема  Бог часто  виступає у романі як   вища сила, невідоме:  

…що ти, малий, знаєш про Бога та про святі образи? Десь ти чув... у школі, по радіо або в книжці вичитав про образи й одразу повірив [Федорів 2008, с. 25]; мамин голос, один Бог знає, звідки мамин голос вилунується…[Федорів 2008,  с. 29].

Письменник використовує власні назви з відповідно до художнього задуму, не випадковим є й залучення до тексту сакральних лексем, бо у романі ці одиниці мають вагоме смислове й емоційне навантаження, які допомагають читачеві осягнути трагізм описуваних подій. Постійне порівняння себе, своєї долі, страждань з Христовими:…на хресті Ісус Христос не має нічого... так, не має нічого спільного з Христом релігійним, це, мовляв, люди добрі, витвір мистецтва. Невідомий майстре зобразив, може, на хресті самого себе, своє життя розіп'яв на хресті, а щоб його мука, його крик, щоб його вихуділе на тріску, розіп'яте проклятою роботою, голодом, війнами, моровицями тіло збереглося як знак пережитого для пам'яті нащадкам, він розп'яття це подарував горопаській церкві…[Федорів 2008,  с. 28]. 

Периферійні сакральні оніми у романі «Єрусалим на горах» виявляють християнський світогляд головного героя оповіді, показують  глибокі філософсько-релігійні настанови письменника, виконують у творі не тільки номінативну функцію, а й  образну та текстотвірну.

Література

1. Словник української ономастичної термінології / уклад.: Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова. Харків : Ранок-НТ, 2012. 256 с.

2. Тимошик Г. Біблієантропоніми в новочасних перекладах святого письма українською мовою): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.01. Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Л., 2010.  20 с.

3. Федорів Р. Єрусалим на горах. Київ : Видавництво гуманітарної літератури, 2008. 608 с.