Волинський національний університет імені Лесі Українки
Науковий
керівник: д. філол. н., проф. І.А.Мельник
Іменний
складений присудок, порівняно зі складеним дієслівним, характеризується іншою
сукупністю «складників аналітичного комплексу і виявляє більшу різноманітність їх
морфологічного варіювання» [Вихованець 1993, с. 223]. Поєднуючись з
особовими формами дієслова-зв’язки, він зазвичай експлікований іменем будь-якої форми.
Основним елементом іменного складеного присудка слугує повнозначне слово (ім’я),
а носіями часово-способових категорій – дієслово-зв’язка [Вихованець 1992,
с. 77].
Функційно
найближче до дієслівного присудка перебувають іменні складені присудки, виражені
прикметниками та дієприкметниками, що дало змогу ученим-мовознавцям
кваліфікувати їх як функційні еквіваленти дієслова [Костусяк 2012, с. 205].
Дієслівна зв’язка бути, у структурі речення визначаючи
формально-синтаксичну прикметникову функцію, нівелює прикметникові граматичні
категорії й закріплює дієслівні часово-способові граматичні показники,
прикметникова семантика при цьому залишається незмінною, наприклад: «Цей заклад просто дивовижний. У нашім місті
він престижний» (4, с. 53); «Наголос
подвійний, звісно, Можна пЕрвісно й
первІсно» (4, с. 50); «…зустріч ця для нас була остання» (1, с. 70); «Я на
весіллі, СВОЇМ ВЕСІЛЛІ, була чужою» (1, с. 54); «У цьому спекотному літі, У цім XXI
столітті Ми просто були нещасливі» (1, с. 65); «Комусь бАйдуже, комусь байдУже. Ну а ти не будь байдужим, друже» (4,
с. 50) та ін.
Це дає підстави І. Мельник
кваліфікувати зазначену зв’язку як універсальну, таку, що «цілком утратила
лексичне значення вихідного дієслова і є, звичайно, виразником дієслівних
граматичних категорій часу та способу, а також інших категорій дієслова» [Мельник
2015, с. 56]. Як спеціалізований аналітичний синтаксичний засіб
відприкметникової синтаксичної дієслівної транспозиції, вона уможливлює перебування
прикметників у формально-синтаксичній присудковій функції [Мельник 2014,
с. 179–181].
До неспеціалізованих аналітичних
синтаксичних засобів відприкметникової дієслівної аналітичної синтаксичної
транспозиції дослідниця зараховує морфеми-напівзв’язки ставати / стати, лишатися / лишитися, залишатися / залишитися, зоставатися / зостатися, виявлятися / виявитися і под., які водночас
слугують «аналітичними синтаксичними виразниками граматичних дієслівних значень
часу, способу, особи, виду, роду тощо й модифікаторами семантики предикативно
зафіксованих прикметників, морфологічно експлікованих грамемами орудного
(найчастіше) і називного (зрідка) відмінків» [Мельник 2015, с. 58].
У поетичних творах Євгенії
Назарук із-поміж зазначених неспеціалізованих зв’язкових компонентів найбільш
уживаною є ставати / стати, із якою
пов’язують набування /набуття суб’єктом певної якісної ознаки чи перехід від
одного якісного стану до іншого. Характерно, що вона може сполучатися з предикативними
прикметниками на позначення звичайного і співвідносного ступеня вияву ознаки,
наприклад: «Я … далекою стала» (1,
с. 64); «Слова заклякли, стали безголосі» (1,
с. 69); «Стали
чорнішими гори і ліс» (1, с. 29). З подібною семантикою трапляються
морфеми-напівзв’язки робитися / зробитися, почуватися / почутися, бувати
тощо, наприклад: «Душа від полум’я зробилася черлена» (1, с. 53); «Душа
молилася, бо почувалась винною» (2,
с. 10): «Музикальним слух буває
– Серце й душу звеселяє» (3, с. 21); Функціювання
цих зв'язок у структурі мови обмежене художнім та розмовним мовленням, на
відміну від дієслівної зв’язки ставати / стати,
що
є стилістично нейтральною.
Серед прикметникових форм
у структурі мови переважають
звичайно ті, що заступають форму називного
відмінка. У поетичних творах Євгенії Назарук також істотно переважають
реченнєві побудови з прикметниковими присудками в називному відмінку,
наприклад: «… погляд клена загадковий…» (1, с. 17); «Мабуть, старенький він, то й хочеться тепла»
(1, с. 15); «Жінка сильна»
(2, с. 108); «Ці думки, звичайно, геніальні…» (3, с. 11).
В аналізованих поетичних творах, як і в граматичній структурі української мови, прикметниковий різновид складеного іменного присудка – це передусім поєднання прикметника та дієслова-зв’язки бути в різних граматичних формах. Як бачимо, за прикметниковим різновидом складеного іменного присудка, який у типових виявах репрезентує предикативно вжитий прикметник у називному відмінку, закріплена нульова форма аналітичної синтаксичної морфеми-зв’язки бути в теперішньому часі, наприклад: «А ти – далекий, як зима…» (1, с. 72); «Душа – розхристана й німа …» (1, с. 72); «Барви справді веселкові…» (3, с. 5); «Ох і звучні ці слова – В них мелодія жива!» (4, с. 8).
На переконання І. Огієнка, зумовленість присудкової прикметникової форми називного відмінка можна пояснити формою підметового називного, оскільки присудок виявляє здатність до узгодження з підметом у тому самому відмінку [Огієнко 1938: 52–53].
Спроможність уживатися з називним
і орудним відмінками прикметників на позначення ознаки кого- або чого-небудь
без вказівки на її постійність, іманентність або ситуативний характер засвідчує
експліцитно репрезентована форма є теперішнього часу та форми минулого
й майбутнього часів, пор. «Я, отчий доме,
тут була щаслива І звідси набиралася
снаги…» (1, с. 8) і «Я, отчий доме,
тут була щасливою І звідси
набиралася снаги».
Предикативно
вжиті прикметники з дієслівним зв’язковим компонентом бути у формі наказового й умовного способів трапляються в
аналізованих поетичних творах зрідка. Причому із цих двох способів частіш
уживаний – наказовий у формах другої або третьої особи однини чи множини в поєднанні
з називним або орудним відмінками предикативних прикметників у спонукальних реченнєвих
побудовах, наприклад: «Будь уважним, нелінивим, Зосередженим,
кмітливим І спроможним на дива…»
(3, с. 3); «Наберись терпіння, юний друже, І не будь до знань своїх байдужий!»
(3, с. 11); «Хай міцний буде,
як дуб, Український наш трузуб!» (3, с. 21).
Формально-синтаксичну функцію
українських прикметникових форм зумовлює
порядок слів у реченні. Характерно, що функцію означень заступають ті
прикметники, що розташовані в препозиції щодо іменників, ті ж прикметники, що
перебувають у постпозиції щодо класу іменників виконують роль присудка [Мельник
2021], пор.: «У старій альтанці між високих
трав Сумовито й ніжно хтось на скрипці грав» (2, с. 20) і «(День)
плаксивий був… А ніч така бентежна і коротка…» (1, с. 24).
Іноді синтаксична позиція
прикметника не залежить від порядку слів
у реченні. Це буває тоді, коли в підметову позиції потрапляють займенники, що типово поєднуються
лише з прикметниками в ролі присудка, наприклад: «А ти – далекий,
як зима…» (1, с. 72); «Мабуть, старенький він, то й хочеться тепла» (1,
с. 15). Як
бачимо, в аналізованих реченнєвих конструкціях прикметники зафіксовані в
препозиції і в постпозиції щодо займенників.
Присудок заступає препозицію щодо підмета в реченнєвих побудовах на позначення емоційного стану мовця,
його почуттів тощо. Такі синтаксичні конструкції зрідка трапляються в
аналізованому поетичному мовленні наприклад; «Яка нестерпна
мука» (1, с. 73); «Ой маленька ця прищіпка! – Промовляв до
баби Чіпка» (4, с. 34). За такого розміщення компонентів зворотний
порядок слів створює особливе інтонування
й виразність.
Отже, прикметниковий різновид
складеного іменного присудка являє собою поєднання прикметника в називному чи
орудному відмінках з експліцитно чи імпліцитно вираженою дієслівною зв’язкою
бути, наділеною суто граматичною
функцією і позбавленою будь-якого лексичного навантаження, або лише експліцитно
представленими дієслівними зв’язковими
компонентами ставати / стати,
лишатися / лишитися,
робитися / зробитися,
почуватися / почутися, здаватися / здатися та ін., що, крім
граматичної функції, вносять додаткові семантичні відтінки. В аналізованих
поетичних творах прикметниковий різновид іменного складеного присудка в типових
виявах реалізується через предикативно вжитий прикметник у називному відмінку, що
переважно поєднується з імпліцитно вираженою дієслівною зв’язкою бути в теперішньому часі, зрідка з
іншими дієслівними зв’язковими компонентами.
Література
1. Вихованець 1992: Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. Київ : Наукова думка, 1992. 222 с.
2. Вихованець 1993: Вихованець І. Р.
Граматика української мови. Синтаксис : Підручник. Київ : Либідь, 1993. 368 с.
3. Костусяк
2012: Костусяк Н. М. Структура
міжрівневих категорій сучасної української мови. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 452 с.
4. Мельник 2014: Мельник І. А. Дієслівна функційна транспозиція
відмінкових форм українського прикметника. Типологія
та функції мовних одиниць. Луцьк : Східноєвроп.
нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2014. № 1. С. 175–187.
5. Мельник 2015: Мельник І. А.
Транспозиційна граматика українського дієслова. Луцьк : Надстир’я, 2015. 476 с.
6. Мельник 2021: Мельник І. А.
Семантична специфіка і формально-синтаксичні позиції прикметників (на матеріалі
романів Надії Гуменюк «Вересові меди», «Дожити до весни») Мовознавчий вісник. Черкаси, 2021. № 30. С.78–86.
7. Огієнко 1938: Огієнко І. І.
Складня української мови. Ч. 2. Головні й пояснювальні члени речення. Жовква :
Друкарня оо. Василіян, 1938. 239 с.
Список використаних джерел
1. Назарук
Є. Танець бджоли : Поезії. Луцьк:
«ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2010. 76 с.
2. Назарук Є. Медунки у грудні
: Поезії. Луцьк: Надстир’я, 2015. 116 с.
3. Назарук Є. Веселкові барви слова : поетична лексикологія.
Луцьк: Надстир’я, 2017. 48 с.
4. Назарук Є. Славна КиЦя ШеПЧиХФоСТя, або Як вивчити українську без правил. Луцьк: Надстир’я, 2019. 68 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар